Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя — це більше, ніж стіни, аудиторії й лабораторії. Це дім. Це життя. Це історія, вписана в кожен камінчик його фундаменту, в кожен подих його коридорів. Для мене — це дорога довжиною в десятки років: від студентки — до аспірантки, а сьогодні — до завідувачки кафедри. Це шлях, який пройдено разом із ним.
Університет — це передусім люди. Ті, хто віддав йому роки, а хтось — усе життя. Ті, хто сіяв знання і натхнення, хто був поруч у моменти сумнівів і тріумфів. Це колеги, наставники, студенти, друзі… І ті, кого вже немає з нами, але чий голос і досі звучить у цих стінах. Його коридори пам’ятають усіх — і це пам’ять жива, щира, глибока.
Наш університет росте, змінюється, трансформується разом зі світом. Він радіє новим досягненням, переймається викликами, мріє, як і ми. У ньому б’ється серце нашої академічної родини.
Дякую тобі, мій Університете, за знання, досвід, зустрічі, сенси. За те, що був і є частиною мого життя. Нехай попереду буде ще багато щасливих десятиліть, сповнених великої науки, нових відкриттів, талановитої молоді й вірних людей.
З ювілеєм, рідний ТНТУ!
